Венчурні фонди залучають дедалі більше грошей, але прибутковість падає: криза венчурного капіталу на тлі буму ШІ

криза венчурної індустріїроздування фондівтеорія невизначеностібум ШІвенчурний капіталранні інвестиції
1 годину томуДжерело: blockweeks.com
Венчурні фонди залучають дедалі більше грошей, але прибутковість падає: криза венчурного капіталу на тлі буму ШІ

Автор: Джеррі Нойман, колишній професор підприємництва Колумбійського університету та досвідчений венчурний капіталіст на пенсії

Упорядник: Shenchao TechFlow

Вступ від Shenchao: Benchmark та USV, які колись славилися як «малі та прекрасні, суворо дисципліновані», нещодавно обидва суттєво розширили масштаби залучення коштів, досягнувши історичного максимуму капіталу під управлінням на одну особу. Цей відхід від їхніх початкових прагнень відображає сувору реальність того, що вся індустрія венчурного капіталу охоплена гонкою озброєнь штучного інтелекту та концентрацією масового капіталу.

Досвідчений інвестор Джеррі Нойман, спираючись на теорію «ризику та невизначеності» Найта та порівнюючи її з історичною кризою 1980-х років, зазначає, що коли темпи зростання капіталу значно перевищують когнітивні можливості партнерів, установи неминуче відмовляться від невизначених підприємств і деградують до прагнення визначеності через викупи з використанням позикових коштів або інвестиції в зростання.

Надлишкові доходи венчурного капіталу по суті походять від страхування справжньої невизначеності, до якої ніхто інший не наважується доторкнутися. Коли провідні гіганти стають залежними від оборонної війни масштабу капіталу та премій, традиційна модель венчурного капіталу знову прямує до часткового вимирання, і надія на виховання наступної технологічної ери знову впаде в руки тих спритних малих фондів, які наважуються ставити на маловідомі невідомі.

Venture Capital

Відмова від стриманості: масштабний поворот двох ікон ранньої стадії

У 2024 році Benchmark, одна з найуспішніших фірм венчурного капіталу ранньої стадії в історії, залучила фонд у розмірі 425 мільйонів доларів, а самі партнери фірми додатково внесли 170 мільйонів доларів. Це означає, що кожному з п'яти партнерів у середньому доведеться керувати майже 120 мільйонами доларів.

У своєму листі до обмежених партнерів (LP) того часу партнери чітко заявили, що вони навмисно зберегли розмір фонду на попередньому рівні, щоб «забезпечити дисципліну та підзвітність, тим самим зосередившись на тому, що справді важливо».

Однак у червні цього року Benchmark залучила загальний пул до 2 мільярдів доларів: включаючи фонд ранніх інвестицій у розмірі 750 мільйонів доларів і, вперше в історії фірми, фонд зростання в розмірі 1,25 мільярда доларів. Також під управлінням тих самих п'яти партнерів масштаб управління на одну особу раптово зріс до 400 мільйонів доларів. Те, що колись було «тим, що справді важливо», схоже, тихо зазнало якісної зміни.

Десять років тому Фред Вілсон, засновник Union Square Ventures (USV), високо оціненого еталону ранніх інвестицій за останні два десятиліття, публічно написав: «Якби USV керувала фондом у мільярд доларів, боюся, я б не стулив ока вночі».

До 2024 року розмір основного фонду USV завжди суворо стримувався в межах від 125 до 200 мільйонів доларів. Однак у жовтні цього року USV оголосила про завершення нового залучення коштів на 900 мільйонів доларів, що складається з основного фонду в 500 мільйонів доларів і фонду можливостей у 400 мільйонів доларів, керованих п'ятьма інвестиційними партнерами. Вілсон небезпечно наближається до свого колишнього кошмару безсоння.

Benchmark і USV є помітними, оскільки їхня слава та величезні прибутки повністю побудовані на точному розширенні можливостей новонароджених компаній на найраніших етапах. Вибір залучення великих фондів, що значно перевищують попередній масштаб, рівносильний випробуванню межі зради тієї самої навички, якою вони найкраще володіють.

Але це не поодинокий випадок; вони лише їдуть на хвилі спринту всієї індустрії до мегафондів останніми роками. У 2025 році 10 найбільших фондів венчурного капіталу поглинули третину капіталу індустрії, що значно вище, ніж 13% у 2021 році.

Ця тенденція концентрації на вершині все ще посилюється. Станом на 2026 рік мегафонди, що перевищують 1 мільярд доларів, проковтнули 72% загального залучення венчурного капіталу в США, порівняно з 34% у 2025 році та лише 16% десять років тому. Але установи, які отримали масовий капітал, не розширили свої партнерські команди пропорційно. Все більше капіталу високо концентрується в руках дуже небагатьох, і це стало загальною картиною в усій індустрії.

Venture Capital

Графік: Джерело даних: 2026 NVCA Yearbook, Pitchbook

Значною мірою винагорода венчурних фірм безпосередньо пов'язана з масштабом капіталу, яким вони управляють. Для провідних імен із блискучою історією, як-от Benchmark і USV, залучення більшого обсягу активів під управління на кожного партнера на основі минулих досягнень є комерційно раціональним.

Але фундаментальна логіка венчурного капіталу завжди спиралася на дві опори: по-перше, інвестування в новонароджені мікропідприємства, чия здатність поглинати капітал має об'єктивну фізичну межу; по-друге, кожен партнер повинен особисто й активно керувати портфельними компаніями, які постійно стикаються з ризиком ранньої смертності. Коли капітал під управлінням на одну особу різко зростає, одна з цих двох опор неминуче ламається. Після якої критичної точки це вже навіть не венчурний капітал?

Ризик і невизначеність: фундаментальний наріжний камінь венчурного капіталу

Піонери венчурного капіталу 1960-х років розробили ефективну стратегію: побудувати портфель невеликих пробних ставок і здійснювати подальші великі додаткові інвестиції в компанії, які довели свою життєздатність. Обидва елементи є незамінними, оскільки у венчурному світі прибутковість суворо підкоряється екстремальному розподілу за степеневим законом, а стартапи щодня стикаються з глибоко вкоріненою екстремальною невизначеністю у своїй діяльності.

Френк Найт, науковець, який першим запропонував економічну теорію підприємництва, дав класичне визначення «невизначеності»: коли ви знаєте ймовірності виграшу та програшу, ви стикаєтеся з «ризиком»; коли ви взагалі не маєте знань про ймовірності, ви стикаєтеся з «невизначеністю».

Зрілі, добре функціонуючі звичайні компанії несуть ризик, тоді як стартапи стикаються з чистою невизначеністю. Коли існує визначеність, компанії можуть звертатися до банків за кредитами; коли йдеться про обчислюваний ризик, вторинні фондові ринки та фонди приватного капіталу втручаються, щоб його оцінити.

Але коли настає справжня екстремальна невизначеність, коли фундамент компанії побудований на змінних, повністю невідомих поточному людському пізнанню, лише венчурний капітал може запропонувати рішення. Коротко кажучи, це вся правда про те, як працює модель венчурного капіталу. Диверсифікуючи через багато мікрокоманд і контролюючи збитки поетапно, венчурні капіталісти здатні приборкати невизначеність.

Добре керовані усталені гіганти не бояться ризикувати; страхові компанії та банки щодня купують і продають ризик, але вони вимагають статистичної передбачуваності. Тому великі компанії систематично усувають на інституційному рівні невизначені проєкти, очікувану прибутковість яких ніхто не може раціонально обчислити.

Це означає, що лише ті, хто не має іншого вибору, будуть переслідувати маргінальні ідеї, сповнені невизначеності. Ці люди без іншого вибору — підприємці, чиє покликання народжене, щоб нести невизначеність. Це дослідження дозволяє уникнути прямого зіткнення з багатими на ресурси гігантами та забезпечує стартапам вузьке вікно для розвитку.

Найуспішніші підприємці в історії часто приборкували невизначеність, створюючи цілком нові ринки, яких ніколи раніше не існувало. Потенціал виходу на існуючий ринок обмежений відомим розміром пирога; але цілком новий ринок являє собою абсолютно новий простір, до якого ніхто ніколи не входив, і його стелю неможливо оцінити. Коли Apple була заснована в 1976 році, ніхто не знав, наскільки великим буде ринок персональних комп'ютерів.

Такий несподівано позитивний сюрприз створює розподіл із довгим хвостом надзвичайно привабливих бізнес-результатів. Раціональна стратегія перед обличчям екстремальної невизначеності аж ніяк не полягає в тому, щоб ставити все на одну компанію наперед, а в тому, щоб побудувати диверсифікований портфель і зберегти право на подальші інвестиції через поетапне фінансування.

Коли грошей занадто багато: подвійне прокляття часу партнерів і прибутковості

Підприємці не можуть жонглювати кількома невизначеними ідеями одночасно; повне відшліфування одного проєкту вже виснажує їх. Саме цей суспільний поділ праці надає венчурному капіталу сенсу: венчурні фірми управляють невизначеністю на рівні портфеля, дозволяючи фронтовим підприємцям повністю зосередитися на своїх конкретних справах.

Партнери венчурного капіталу повинні керувати власною інвестиційною невизначеністю, а також допомагати командам стартапів витримувати зовнішні ризики. Але енергія партнера має непорушну фізіологічну межу. Традиційне емпіричне правило полягає в тому, що максимальна кількість компаній, з якими партнер може глибоко взаємодіяти як провідний інвестор і входити до ради директорів, зазвичай становить лише від 10 до 12.

Щоб збільшити обсяг інвестицій під ім'ям кожного партнера, установи зазвичай мають лише два шляхи: або збільшити кількість проєктів, у які інвестують, або вкласти більше капіталу в кожен проєкт.

Якщо фірма обирає збільшення кількості інвестиційних цілей, партнерам доведеться відійти від глибокої ролі провідного інвестора і натомість покладатися на судження з належної обачності зовнішніх провідних інвесторів, пливучи за течією. Але така поведінка безбілетника фундаментально зруйнує механізм контролю ризику провалу компанії через глибоке наділення повноваженнями.

Інший підхід — збільшити розмір ставок на окремі угоди: або сплачувати вищу премію до оцінки за будь-яку ціну на ранній стадії, або проштовхувати капітал у пізніші раунди. Однак чи сплата аномально високих оцінок на ранній стадії, чи купівля зрілих цілей на пізній стадії, чия невизначеність була суттєво розмита, — обидва варіанти незворотно підірвуть довгострокову норму прибутковості капіталу.

Інвестування в зростання на пізній стадії по суті перетворилося на цілком іншу фінансову категорію. Воно управляє звичайними ризиками з відомими ймовірностями, а не досліджує чисту невизначеність невідомого. Це також вимагає від партнерів витрачати величезну кількість енергії на переговори із зовнішніми покупцями приватного капіталу, що серйозно витісняє зусилля, спочатку присвячені ранньому культивуванню.

Відлуння історії: криза раптової смерті венчурного капіталу в 1980-х

Явище, коли кожен партнер управляє занадто великим капіталом, що призводить до краху загальної прибутковості, вже відіграло повний і болісний цикл в історії венчурного капіталу.

У 1979 році Сполучені Штати внесли поправки до правила розсудливої людини в Законі про пенсійне забезпечення працівників (ERISA), вперше відкривши шлях для масового припливу капіталу пенсійних фондів у галузь венчурного капіталу. Лише за п'ять років річний обсяг залучення коштів американського венчурного капіталу зріс у шістнадцять разів, стрімко піднявшись з 218 мільйонів доларів у 1978 році до 3,6 мільярда доларів у 1983 році.

Однак темпи підготовки професійних інвестиційних талантів у всій галузі просто не могли зрівнятися з приголомшливим потоком припливу капіталу. З 1978 по 1987 рік активи під управлінням на душу населення практиків галузі венчурного капіталу потроїлися, зросли з 4 мільйонів доларів до 12 мільйонів доларів.

Найбезпосереднішим наслідком цього дисбалансу стали зростаючі бульбашки оцінок. The Wall Street Journal писав у 1983 році: «Оцінки молодих компаній зросли так швидко, що традиційному венчурному капіталу на ранній стадії стало надзвичайно важко заробити необхідну прибутковість у 5–10 разів». Загальна медіанна чиста внутрішня норма прибутковості (IRR) галузі впала стрімко з понад 30% у 1982 році до близько 8% у 1988 році.

Роздуті розміри фондів спричинили більш фатальну ланцюгову реакцію: на ринку просто не було достатньо стартапів на ранній стадії, щоб нести такий величезний капітал. The Wall Street Journal зафіксував у 1988 році: «Величезний розмір фондів у багатьох випадках перетворив інвестування на посівній стадії з основного бізнесу на необов'язковий маргінальний придаток».

Частка інвестування в ранні посівні раунди в загальному обсязі американського венчурного капіталу скоротилася вдвічі, впавши з 25% у 1980 році до 12,5% у 1988 році. У відповідь багато фірм венчурного капіталу просто звернулися до викупів із залученням позикових коштів (LBO). Ця категорія взагалі не мала жодної опори в 1980 році, але до 1986 року вона поглинула 23% усіх фондів американського венчурного капіталу.

Кілька партій усталених фірм венчурного капіталу, включаючи J.H. Whitney, Patricof і Warburg Pincus, або суттєво зайнялися, або повністю перетворилися на установи приватного капіталу LBO; навіть Sequoia Capital одного разу спробувала бізнес викупів із залученням позикових коштів.

Ті фірми, які все ще зберігали назву венчурного капіталу, почали відходити від невизначеності та ризику, натомість звертаючись до фінансування консолідації існуючих зрілих ринків, однорідних конкурентів-копіювальників і традиційних роздрібних бізнесів без технологічних бар'єрів. Офісний супермаркет Staples колись був хорошою інвестицією, але протягом наступних двох років інвестори кинулися вкласти майже 200 мільйонів доларів щонайменше в 16 подібних мереж супермаркетів.

Це швидко переросло в жорстокі цінові війни та хвилю закриттів. Оскільки венчурний капітал шукав низької волатильності, намагаючись усунути невизначеність, він зрештою отримав повний безлад загалом.

Оскільки капітал масово виводився з джерела технологій і вливався у викупи та зрілі галузі, нові компанії, які справді займалися ключовими технологічними інноваціями, різко скоротилися. Кількість нових компаній із технологічними продуктами, заснованих у США, досягла піку в 1982 році, а потім до 1991 року впала на 28%; кількість нових незалежних розробників програмного забезпечення за п'ять років скоротилася на 76%.

Зіткнувшись із проблемою відсутності цілей для інвестування, зобов'язаний капітал, що надходив у венчурне фінансування, між 1989 і 1991 роками скоротився вдвічі — на 71%. Марк Андріссен, описуючи сцену, коли він уперше прибув до Кремнієвої долини на початку 1994 року, сказав прямо: «Там було повністю мертво, мертвий застійний ставок води».

Коротко кажучи, колись славна індустрія венчурного капіталу через дерегуляцію отримала надмірний капітал, що значно перевищував її здатність його засвоїти; коли гроші зростали швидше, ніж люди, які розуміли інвестування, дохідність почала занепадати; інституції у відповідь відступили й відмовилися від невизначеності, впавши таким чином у порочне коло ще нижчої дохідності.

Повторення тих самих помилок у гонці озброєнь ШІ

Сьогодні ми стоїмо точно на тому самому історичному перехресті. Виходячи з розміру нового фонду Benchmark на 2026 рік, кожному партнеру довелося б інвестувати 400 мільйонів доларів — більш ніж утричі більше за той розмір, який два роки тому вважався таким, що може зберегти зосередженість. Кожному партнеру в USV тепер також потрібно керувати 180 мільйонами доларів — так само в кілька разів більше капіталу, ніж керували в минулому.

Це аж ніяк не поодинокий випадок. Після того як збір коштів венчурного капіталу в США досяг піку в 223 мільярди доларів у 2022 році, він різко впав до 67 мільярдів доларів у 2025 році. Хоча цьогорічні дані дещо відновилися, масовий капітал нестримно концентрується у дуже невеликій кількості мегафондів. Якщо історія дає якесь попередження, ми, найімовірніше, повторюємо переддень болісного періоду початку 1990-х.

Ніхто навмисно не руйнує венчурний капітал. Величезне розширення перед нашими очима — це по суті гонка озброєнь, яку неможливо зупинити. Вибух генеративного ШІ підштовхнув капітальні пороги та ринкові оцінки до вкрай абсурдних висот, і здається, що лише мегафонди з важким капіталом мають право отримати вхідний квиток.

Передові лабораторії зазвичай потребують мільярдів доларів для будівництва центрів обробки даних і навчання фундаментальних моделей, а багато нових ШІ-стартапів встановлюють захмарні ціни в першому раунді фінансування, як-от перший раунд фінансування Thinking Machines у 2025 році, який сягнув аж 2 мільярдів доларів. Але якими б шляхетними не були початкові наміри, це докорінно порушило основні заповіді венчурного капіталу.

OpenAI на ранніх етапах стикалася зі справжньою невизначеністю, якої ніхто не знав. Ця чиста невідомість дала їй роки неспішного часу для дослідження базової технології та комерційного замкнутого циклу, і за перші кілька років вона витратила лише близько 130 мільйонів доларів. Натомість більшість ШІ-компаній, що з'являються сьогодні, вже ступили на високонасичену, зрілу арену, оточену гігантами.

Вони здатні залучати величезні суми, тому що базову невизначеність уже дослідили піонери; але водночас вони мусять зіткнутися з удушенням з боку найбагатших на ресурси технологічних гігантів світу. Венчурні капіталісти, здається, повернулися до 1980-х, прагнучи грати на відомих ризиках у червоних океанах, але боячись по-справжньому охопити невідому невизначеність.

Купуючи компанії звичайного ризику, що потрапили в однорідну жорстоку конкуренцію, за захмарними оцінками, які страхують невизначеність, реальна норма прибутку при остаточному виході приречена не покрити дорогий вхідний квиток. Так само General Motors придбала Cruise за понад 1 мільярд доларів на піку ажіотажу навколо автономного водіння у 2016 році, але у 2024 році була змушена її закрити; коли процвітання згасає, справжні кольори нарешті розкриваються.

Великі гроші йдуть ліворуч, венчурний капітал — праворуч: наступне покоління піонерів із попелу

Венчурний капітал по суті полягає в отриманні надприбутків у правому довгому хвості степеневого розподілу шляхом страхування екстремальної невизначеності. Коли капітал, виділений кожному партнеру у фонді, серйозно перевантажений, вони або змушені йти на компроміс і укладати погані преміальні угоди, або можуть лише шукати відчуття безпеки, зменшуючи невизначеність. Перше — погана ділова угода, а друге — вже зовсім не венчурний капітал.

У цьому сенсі венчурний капітал знову входить у цикл часткового вимирання. Присвятити себе інвестиціям у зростання або викупам із залученням позик само по собі не є чимось ганебним; ринок справді потребує таких переміщувачів активів. Але світ так само не може обійтися без справжнього венчурного капіталу. Коли великі фонди колективно відходять, малі гнучкі фонди неодмінно підхоплять факел дослідження.

Рима історії явно відлунює в цей момент: Lightspeed створив фонд понад 750 мільйонів доларів спеціально для придбання існуючих старих підприємств і примусового обгортання їх у ШІ; Thrive Capital витратив 7,6 мільярда доларів на викуп із залученням позик 150-річної традиційної компанії домашньої безпеки ADT.

Провідні колишні гіганти венчурного капіталу витрачають величезну енергію на упаковку активів, реструктуризацію та злиття й поглинання, тоді як суто венчурні сили, зосереджені на посівних та ранніх стадіях, зазнають серйозного скорочення.

Водночас суто венчурні сили, зосереджені на посівних та ранніх стадіях, зазнають серйозного скорочення. У 2025 році частка перших фондів у загальному обсязі венчурного капіталу США впала до історичного мінімуму в 10,9%; мікрофонди ранньої стадії обсягом до 100 мільйонів доларів також скоротилися до лише 11,7%.

Але згадайте, що під час Великої депресії 1980-х років саме незалежні чисті джерела, як-от Kleiner Perkins і Accel, які твердо трималися невизначеності ранньої стадії, зрештою перетворилися на легенди венчурного капіталу, що домінували в ту епоху в наступній хвилі інтернету 1990-х, очоливши величне відродження інновацій людства.

Венчурний капітал насправді не вимер у 1980-х, і цього разу також не вимре. Привертає увагу масовий капітал, який зрештою займе заголовки медіа, але справжній пульс майбутнього венчурної індустрії, що набирає силу, завжди належатиме лише тим небагатьом інвесторам, які з ясним розумом і проникливістю мовчки супроводжують підприємців у дослідженні цілком нових ринків на межі невідомого.